"Хотіли потролити росію": українські кримські татари відкрили ресторан "Крим" навпроти посольства рф у Польщі
Поділитися
Ельміра та Ернест змушені були покинути рідний Крим у 2014 році з політичних мотивів. Ернеста як громадського активіста і журналіста почали переслідувати і розшукувати так звані правоохоронні органи окупованого півострова.
Нині колишні кримчани живуть у Польщі й нещодавно відкрили ресторан кримськотатарської кухні прямо навпроти посольства росії в Варшаві. Своєю історією Ернест ексклюзивно поділився з Новини.LIVE.
— Ернесте, відкрити ресторан "Крим" під українським прапором навпроти російського посольства — це геніальна ідея. Як вам це вдалося?
— Щойно я дізнався, що це приміщення здається в оренду, одразу прийшла в голову ідея відкрити тут ресторан кримськотатарської кухні. І назва зразу спала на думку. Інших варіантів взагалі не розглядав. Нам з дружиною хотілося зробити якийсь внесок для перемоги над росією, хотілося створити таке місце, де б почувався, наче у вільному Криму, у себе вдома.
А тут ще й вдалося потролити росіян. Вулиця, на якій розташовано ресторан, має назву "Російської агресії". Щодня, коли вивішую прапори — український, кримськотатарський і польський — перед носом посольства російської федерації, я отримую неймовірну насолоду.
— Чи не було агресії чи погроз з боку росіян?
— Вони мовчать. Можливо, приходили, у мене були такі підозри. Якось зайшли відвідувачі, розмовляли польською, але я почув акцент і зрозумів, що люди з росії. Запитав, звідки приїхали, одна жінка відповіла, що з-за кордону. А коли зробили замовлення, вона сказала, що так, вона росіянка, але не підтримує путіна і їй дуже соромно за весь російський народ. Сильно вибачалася за все, що відбувається. Але коли отримуєш ніж у спину, вибачення нема.
— Як давно ви живете у Польщі?
— Уже три роки. Після 2014-го були змушені виїхати до Києва. Жили на Русанівці, нам там дуже подобалося: канали, озеро Тельбін, Дніпро, багато води, наче біля моря, в Криму. Коли почалася пандемія, поїхали до Польщі, в нас тут син вчився, та й самі ми закінчили польські ВНЗ.
У Криму залишилися мої батьки. Маму я більше так і не побачив, вона померла два роки тому. Це дуже боляче. Я змушений був покинути півострів через політичні переслідування з боку росії.
Під час Революції гідності з першого й до останнього дня я був на Майдані, волонтерив. Пам'ятаю одну історію: із Ужгорода приїхали люди, привезли з собою їжу, ковбаску, цибульку і баклажки з водою. Я запитав, навіщо вони привезли воду аж звідти. Вони відповіли, що це вода з гір, їхня, найсмачніша. І поділилися нею зі мною. Мені було так приємно, і це так вразило, що люди із собою цю воду привезли на Майдан. Пам'ятаю, якими всі були організованими: несли їжу, медикаменти, одяг. Ніхто не фінансував і не спонсорував цей Майдан, люди йшли, бо вони хотіли.
— У вас був до цього досвід ресторатора?
— Ні, ми з дружиною не ресторатори взагалі. Вона художниця, на стінах закладу її картини. Я — журналіст. Але, знаєте, в душі кожен кримський татарин, мабуть, кулінар. Я дуже люблю Крим і кримськотатарську кухню. Коли працював журналістом, багато років тому, вів програму, де розповідав про легенди, звичаї і традиції нашого народу. Ці знання накопичилися і дали свій результат.
Кримські татари дуже різнонародні — є степові, гірські, південнобережні. А багато людей сприймають нас стереотипно, з подачі росіян, мовляв, ми прискакали на конях з Монголії. Лише росіяни могли таке придумати.
— Хто вам допоміг з відкриттям ресторану, чи легко це було зробити?
— З оформленням документів допомогли друзі поляки. У Польщі дуже хороше ставлення до кримських татар. Знаєте, чому дорослі досягають менше успіху, ніж діти? Діти не знають і не думають про те, які труднощі на них чекають попереду. Вони йдуть та роблять. А дорослі починають оцінювати і не можуть наважитися. Багато хто не доходить навіть до того, щоб просто почати. Ми як ті діти — не знали, що на нас чекає попереду, і поринули в усе це.
Ми так часто переїжджали — з Криму до Києва, з Києва до Варшави — втрачати вже не було чого, вирішили спробувати. Ремонт робили самі. Допомагали друзі з Криму, які тут були проїздом: хтось їхав від мобілізації, хтось просто вже не міг витримати життя в окупації. І доки вони були тут пару днів, приходили, фарбували, білили, штукатурили.
Ми спустили всі гроші, що в нас були. Дуже допоміг фінансово мій друг, який зараз живе у Німеччині. Він теж кримський татарин. Коли я з ним розмовляв, поділився, що є така ідея, але немає грошей. Він сказав: "Перед російським посольством, кажеш? Я тобі дам грошей". Усе склалося і знайшлося.
— У ресторані дуже гарний інтер'єр, де ви брали оздоблення?
— Коли ми знайшли це приміщення і вирішили відкрити ресторан, то все, що в нас було, принесли з дому сюди. Картини малювала моя дружина. Вона колись працювала ілюстратором та редактором кримськотатарських книг. Як художниця мала багато виставок у Криму, Києві та Польщі. В неї навіть є грамота від посольства України за внесок у розвиток української культури в Польщі.
Також в ресторані є картини мого тестя, він відомий у Криму художник. У дружини вся сім'я з художників — тато художник, брат. Він також займається відродженням кримськотатарського мистецтва. У ресторані є глечики його ручної роботи.
Усі ілюстрації передають сцени з Криму — наприклад, бабуся варить каву на попелі. Ми теж тут готуємо каву у такий спосіб, але на розжареному піску. Вивіски замовляли в Запоріжжі. Дизайн придумав мій син. Я кажу, що син — це наш мозок, я — серце, а дружина — душа ресторану.
— Щоб готувати кримськотатарські страви, певно, треба добре знати традиції і культуру народу. Хто працює у ресторані?
— У нас працюють кримські татари. І це ще більше передає атмосферу Криму, відчуваєш себе наче, наприклад, десь на Ай-Петрі. Хлопці і дівчата у різний час виїхали з півострова: хтось до війни, хтось після. Готує і дружина, і я. Працюємо щодня, без вихідних, з ранку до пізнього вечора. Навіть не очікували, що буде такий ажіотаж. Дуже багато людей приходить, і це надзвичайно приємно, що нас так підтримують.
— А яка ваша улюблена страва тут?
— Ой, я все люблю. Найбільше, мабуть, чебуреки і янтики. Чебурек — це частина нашої культури. Ми їх їмо на сніданок, обід і вечерю. Коли приходять гості, коли якісь свята — завжди їмо чебуреки. Тільки правильно він називається "чі бо рек". "Чі" — це м'ясо, тобто чебурек — це м'ясо в тісті, пиріжок з м'ясом.
Янтик схожий, але трохи інша технологія приготування. Правильно він називається "тава янтик", "тава" — це сковорідка. Меню в нас поки невелике. Не встигаємо на більше, бо все робимо своїми силами. Але в нас точно по-домашньому і з любов'ю.
Читайте Новини.LIVE!
