7 років після боїв за звільнення: як виглядає Маріуполь та чи збереглись історичні споруди

Місто на сході України, яке знаходиться у прифронтовій зоні, було захоплене у 2014-му військами російського окупанта. У червні 2014-го українські війська звільнили Маріуполь. При цьому місто, яке мало на той час "рани на тілі" після двох світових воєн - отримало нові  руйнування. 

Восени 2014-го під Маріуполем тривали запеклі бої. 5 вересня біля Тельманового, війська російського окупанта обстріляли українських військових. У цей день під Маріуполем загинули старший кулеметник БТР-а Микола Кобринюк, вояк 1-ї оперативної бригади НГУ Олександр Звінник, молодший сержант Юрій Спашенко. Тоді ж дві роти батальйону "Хортиця" рушили з Маріуполя, маючи завдання вибити терористів із Новоазовська і зазнали втрат внаслідок обстрілу. Під Пікузами загинув солдат 17-ї танкової бригади Сергій Бардась.

Зараз Маріуполь відновлює життя мирного міста, продовжує розвиватись як культурний осередок. Місто поєднує давні будівлі, масштабну індустріальну архітектуру та супер сучасні арт об'єкти. Тож місто біля моря - приваблює туристів і має, що їм показати.

Про найбільш знані туристичні пам'ятки Маріуполя - розкаже Новини.LIVE.

Водонапірна вежа, біля якої є секретна фігурка

Візитівкою Маріуполя – є його водонапірна башта. Поблизу можна побачити невеличку бронзову фігурку в кашкеті. Це – міні-бюст архітектора Віктора Нільсена. А башта – його перший і найбільш відомий проєкт у Маріуполі. Її завершили будувати у 1910. Водогін запрацював на кілька місяців пізніше – у 1911 році. Віктор Нільсен приїхав у Маріуполь у віці 28 років, був на той момент досвідченим архітектором, інженером. Вирішив проблему водопостачання у місті.

На початок 20 ст. стався значний приріст населення, запрацювали перші металургійні заводи, відкриті американцями й бельгійцями. Місто ще не дотягувало таких масштабів, елементарно не було системи водогону. Віктор Нільсен подарував місті першу систему водогону й, відповідно, водонапірну вежу. Вежа пережила революцію й 2 світових війни, зовнішньо не помінялись. Попри те, що коли її зводили це була околиця – зараз знаходиться в центрі Маріуполя. Скульптурок нільсена по місту 6 – означують будівлі, які пов’язані зі знаним архітектором.

Драмтеатр, на якому зображений сталевар

В самому серці міста – будівля театру. Привертає увагу незвичний портик. На ньому – не музи, і не герої класичних творів. Три центральних символізують три головних професії Приазов’я – сталевар, шахтар і хлібороб. По боках скульптури музикантів – вони оспівують годувальників краю.

Драмтеатр - наймолодша охоронна пам’ятка Маріуполя, збудований у 1960. На місці драмтеатру до революції знаходилась одна з головний маріупольстких церков – Марії Магдалини. Орієнтовно побудована 1860-го. Церква була заввишки як вежа – слугувала як маяк рибалкам і морякам, які були в морі. Наближаючись до Маріуполя – бачили купола храми й орієнтувались по них. Була зруйнована в 1937-му майже безслідно. 3 роки тому знайшли залишки фундаменту храму, обрамили склом.

Близнюки

Недалеко від драмтеатру - символ Маріуполя – два будинки, які нагадують відому споруду на столичному Хрещатику. Будинки у стилі "сталінський ампір". Вони були зведені у 1953, з фасаду – майже ідентичні, один білий, а інший оригінального - коричневого кольору. Будувались як елітне житло для партійної верхівки, керівників металургійних комбінатів. На обох вежах планували розмістити міські годинники. З якихось причин так цього й не зробили.

Білий будинок облаштований в’їздною аркою, там є дата - 1954. Будинок збудували 1953, але датою ствоерння вважається рік, коли в’їхали перші квартиранти. Білий будинок звели на місці знаної в Маріуполі двоповерхівки, яка, на жаль, не пережила Другу світову війну. Двоповерховий будинок належав Давиду Хараджаєву, який мав цегляний завод. Прдбавати у нього цеглу – вважалось дорогим задоволенням, працював на експорт. Хараджаєв був одним із перших маріупольців, який отримав систему водооснащення у себе в будинку. Подейкують, що на водонапірну вежу він все-таки виділив цеглу зі свого елітного заводу.

Фонтан, який прожив 6 життів

Найвідоміший фонтан Маріуполя має супер сучасний вигляд, підсвічується кольорами українського прапора. Кілька разів на добу грає Гімн України. Він створений на місці, де був давній бронзовий фонтан 110-річної давнини. Символізував 4 пори роки. Під час окупації його зрізали, ймовірно, переплавили на зброю. Після війни фонтан поновили – мав мінімалістичну чашу. Потім маріупольський фонтан змінював свій вигляд ще кілька разів. Місце лишається улюбленим для маріупільців і туристів.

Будівля банку

Ще одна візитівка Маріуполя – колишня будівля державного банку. Звели у  1905 році, проєкт зробили у Петербурзі.. Тут видавали кредити, проводили фінпроцеси, що стосувались металургійних комбінатів, на сходах з промовами виступав міський голова. З того часу в будівлі розміщувались банки – вони змінювались, але споруда завжди мала стосунок до фінансів. У 2019-му тому сюди переїхала міська бібліотека, має сучасний формат, на її базі діє арт та освітній хаб.

Дім, який поєднав мистецтво, страждання й романтику

Навскоси від будівлі банку – триповерховий будинок, який спочатку мав два поверхи. Третій добудували у радянський час. До революції маєток належав адвокату Іллі Юр’єву. Займався підприємницькою діяльністю, перший поверх здавав в оренду одному з перших маріупольських кінотеатрів "20 век", там показували німе кіно під супровід тапера. Збиралась черга за квитками. Із 1920 у цю будівлю заїхали НКВДсти, деякі смертельні вироки приводили в діюпросто в підвалах. Під час німецької окупації знаходилось Гестапо. Приміщення не були дуже відремонтовані.

Зараз там розташована кал’янна, кімнатки, які були камерами для тортур – зараз у на віп-зали. Це дивує місцевих жителів. Кажуть – у підвалах і зараз відчувається страшна гнітюча енергетика.

Щоправда, у повоєнний час будинок слугував орієнтиром романтикам. На першому поверсі був магазин Взуття. Ті, хто призначав побачення - домовлялись зустрітись "Возле обуві". Вулицю, на якій стоїть будинок – нинішній Проспект Миру - в 1950-60 називали Бродвей – обіграли слово "бродити".

Кінотеатр, який пофарбували в "бандерівські" кольори

Через дорогу від колишнього "Взуття" - історичний кінотеатр. Споруда пережила революцію, 2 війни, але не витримала пандемії. Вже близько двох років «Синема» стоїть зачиненим. Для міських жителів його близько 1910 року побудували – як подарунок місту – від братів Адабашевих. Мали на центральній вулиці магазин готових сукенок і тканин. Приїхали з Таганрога, на свої кошти побудували перший в місті кінотеатр. Протягом усієї історії виконував свою оригінальну функцію. Зараз кінотеатр перебуває в приватній власності, яка буде подальша доля поки невідомо. Був пильно-рожевого кольору, нещодавно його перефарбували в червоно-чорний. Новий імідж викликав баталії в соцмережах.

Готель "Континенталь", який колись називали хмарочосом

Перлина маріупольської архітектури – готель "Континенталь", в якому був ресторан, проводились концерти, і, за чутками, діяло казино. Це перший триповерховий будинок міста, збудований у кінці 19 століття. Архітектор невідомий. Належав італійському підприємцю Томазо. Коли збудували готель Континенталь – місцеві сприймали його як хмарочос. Боялись ходити з боку споруди – щоби не впала на перехожих. Це перша будівля Маріуполя з ліфтом – вантажним, для передавання продуктів. "Континенталь" першим у місті отримав електричне освітлення – на 12 років раніше за всі інші будівлі. Томазо, розуміючи, що ресторан збирає міський бомонд - приїздили багатії з інших губерній. Власник збудував приватну електростанцію, вона подавала електрику на цю будівлю.

Арт-дворик "Гастрономчик"

Дворик готелю Континенталь використовується як локація під час фестивалів. Коли у Маріуполі проходив "Гогольфест" – сцену облаштовували на сходовому майданчику. Нільсен прибудував концертну залу праворуч – тому в дворику є його маленька бронзова фігурка.

Як артпростір використовують і підвал Континенталю. Там збираються художники, проводять квести, проходить театральний фестиваль. При вході до приміщення з двору – збережена стилістика гастроному – який діяв тут в радянський час.

Хоральна синагога

Неподалік від центрального проспекту Миру – нова популярна арт-локація. Це руїни хоральної синагоги. Будівля пережила революцію, війни, період окупації. За часів радянської влади – у ній розміщували поранених офіцерів. На диво, не була зруйнована ані "совєтами", ані німецькою армією. Стеля синагоги провалилась під час сильного снігопаду 1991-го. Довгий час стояла зруйнованою. Кілька років тому -територію почистили. Руїни синагоги використовують як арт-локацію. У вересні там майданчик фестивалю класичної музики – Mariupol Classiс 2021. Також синагога служить локацією на фестивалі "Ніч в музеї".

Будинки архітектора

У приватній власності нині знаходяться два шедеври архітектури – будинки, які Віктор Нільсен звів для родини. Один з них – Нільсен, за переказами продав після смерті доньки. За переказами – родина хотіла позбутись сумних спогадів. Тоді архітектор перепродав великий маєток козацькому офіцеру. З приходом "совєтів" дім націоналізували. У 1950-ті там жив Яків Гугель – легендарна постать. Єврей за походженням, не маючи вищої освіти, він став наймолодшим директором комбінату Ілліча, і першим директором "Азовсталі" – у 1933. У 1937-му за сфабрикованою справою Гугеля стратили.

Другий будинок Нільсена, який, за переказами, він присвятив загиблій доньці, має на стінах 14 однакових медальйонів – на згадку про 14-річну дівчинку. Також будинок прикрашає сумний образ німфи, що плаче. Коли йде дощ, то з скульптурного елемента стікають сльози. Зараз обидва будинки мають статус історичних пам’яток.

Міський сад

Міський сад був закладений 1863 році. Нинішній вигляд створив маріуполець грецького походження - Георгій Псалті. Він мав можливість виїхати у Францію, навчався у вищий школі садівництва у Версалі. Повернувся з цими прогресивним ідеями – займався переплануванням міського саду. На момент 100 з лишком тому це було зроблено відповідно до вищих європейських стандартів. Займався озелененням міста. До цього міський сад був величезною територією, яка була засаджена яблуками, тут стояв справжній яблучний дурман. Власник загородився парканом та заробляв на цьому гроші. В місті було багато заможних людей, він пускав сюди людей за кошти – відпочивати на свою територію. Потім парк перейшов на баланс міста – тож назва ще більше виправдала себе.

Споруда, в якій сталась трагедія 2014

Споруда Маріупольського міського управління міліції – стоїть із вибитими вікнами й зруйнованою стіною. У рамках програми відновлення – її планують лишити в такому вигляді, взяти частину фасаду під скло.

Її зруйнували російські окупанти у 2014-му. У будинку загинули 11 українців – поліціянтів, які оборонялись від ворога. Трагедія сталась 9 травня – під час параду. Бойовики самопроголошених "ЛНР" та "ДНР" заїхали в Маріуполь на танках. Місцеві досі з острахом згадують той день. З усіх проєктів відновлення споруди – найбільше голосів набрав той, який зберігає страшні "рани" від обстрілів. Дехто з місцевих підкреслює – "такий вигляд фасаду нагадуватиме про страшну "риторику" Росії"".

Більше оперативних новин шукайте в Telegram та Viber Новини.LIVE.