Топ-7 повсякденних речей, які не мінялися протягом століть

Топ-7 повсякденних речей, які не мінялися протягом століть
А якщо й мінялися, то зовсім трохи

Добре придумана річ не потребує змін та вдосконалень. Насправді у повсякденному житті ми використовуємо безліч приладів і предметів, які було винайдено багато століть і навіть тисячоліть тому.

Новини.LIVE склали для вас ТОП-7 речей, якими ми користуємося щодня і які майже не мінялися протягом віків.

1. Зубна щітка

Перші зубні щітки сучасного зразка почали використовуватися ще у Давньому Китаї епохи династії Тан — у VII-X столітті н.е. Ручка щітки виготовлялася з дерева або бамбука, а для чистячої частини використовували щетину сибірського кабана.

До Європи цей винахід потрапив лише у XVII столітті — до цього європейці чистили зуби дерев’яними паличками або тканиною, змоченою у суміші соди або вапна з трав’яним відваром. Перший письмово зафіксований спогад про зубну щітку належить англійському антиквару Ентоні Вуду, який написав у 1690 році, що придбав таку незвичайну річ.

Срібна зубна щітка Наполеона Бонапарта
Срібна зубна щітка Наполеона Бонапарта

Масове виробництво зубних щіток почалося у 1780 році. Його розпочав англієць Вільям Еддіс, який виготовив свою першу щітку, сидячи у в’язниці. Ув’язнений за участь в одному з лондонських бунтів, Еддіс змайстрував собі зубну щітку з кістки, яка залишилася від тюремного обіду, та щетини, яку йому приніс наглядач. Вийшовши на волю, колишній в’язень організував власний бізнес із виробництва щіток, який залишався у власності його нащадків аж до 1996 року. Нині ця компанія, відома під назвою Wisdom Toothbrushes, випускає 70 мільйонів зубних щіток на рік.

2. Столова виделка

Приладдя, яке нагадувало виделку або маленькі вила, людство винайшло як мінімум чотири тисячі років тому. Однак дуже довго його важко було назвати столовим прибором — зазвичай виделка (двозуба або тризуба) використовувалася для приготування, а не для споживання їжі.

Читайте також: Археологи знайшли в Афінах глечик з прокльонами

Перша справжня столова виделка з’явилася у Візантії приблизно у X столітті н.е. Через зв’язки європейських королівських дворів із візантійським виделка стала відома і у Західній Європі. Зокрема, коштовні виделки входили до посагу грецької царівни Феофано, яка вийшла заміж за імператора Священної Римської імперії Оттона II, та дочки візантійського імператора Феодори, яка одружилася із венеціанським дожем Доменіко Сельво.

І у Венеції, і при дворі Оттона новий столовий прилад, який нагадував диявольські вила, викликав трохи не скандал. Коли візантійка Феодора померла у молодому віці від невиліковної хвороби, італійські проповідники навіть назвали це небесною карою за страшний гріх користування виделкою.

Венеційська виделка середини XVI століття
Венеційська виделка середини XVI століття, позолочена бронза

Однак врешті-решт Італія звикла до новинки, а у XVI столітті флорентійка Катерина Медічі привчила їсти виделкою придворних свого чоловіка, короля Франції Генріха II. З тих часів мода на виделки розповсюдилася по всій Європі, і цей столовий прилад успішно дожив і до наших днів — у майже незмінному вигляді.

3. Окуляри

Перші окуляри — дві лінзи в оправі, яка одягається на перенісся — були створені на півночі Італії у XIII столітті. У "Статуті венеційських ремесел" 1284 року виготовлення окулярів згадується, як вже звичний і розповсюджений рід діяльності. Ба більше, "Статут" суворо забороняє продавати скляні окуляри під виглядом зроблених з кришталю (який того часу вважався найкращим матеріалом для виготовлення лінз).

Перші окуляри – дві лінзи в оправі, яка одягається на перенісся
Святий Амвросій в окулярах. Фреска XV століття, Бергамо, Італія

Спочатку окулярами могли користуватися лише далекозорі. Перші лінзи для коригування короткозорості були винайдені лише у XVI столітті. А ось сонцезахисні окуляри з’явилися набагато раніше за своїх діоптричних "колег": перші приладдя для захисту очей від світла були відомі вже у доісторичні часи у народів Північної Америки та Північної Азії. Щоправда, вони не були прозорими, а являли собою кістяні або дерев’яні пластини з вузькими щілинами для очей.

Фігурка людини у сонцезахисних окулярах, Японія
Фігурка людини у сонцезахисних "окулярах", Японія, 100-400 роки н.е.

4. Олівець

Винахід дерев’яного олівця приписується італійському подружжю Сімоніо та Ліндіані Бернакотті, які жили у XVI столітті. Бернакотті першими придумали засунути графітовий стрижень у трубочку, зроблену з гілки ялівця. Пізніше виготовлювачі олівців додумалися до способу, який використовується і сьогодні: графіт вставляється посеред двох дерев’яних половинок, які потім склеюються.

Протягом довгого часу у ролі стрижня використовувався чистий графіт, який видобувався на півночі Англії і коштував досить дорого. Однак у XVIII столітті німецькі майстри навчилися змішувати товчений графіт із сіркою та клеєм — якість такого стрижня була дещо нижча, ніж у чистого графіту, зате він коштував значно дешевше.

Винахід дерев’яного олівця приписується італійському подружжю
Майстерня з виготовлення графітових олівців, 1699 рік

У 1761 році столяр Каспар Фабер відкрив у німецькому містечку Штайн невеличку майстерню з виробництва олівців. Бізнес у Фабера пішов так добре, що родина розбагатіла і через сто п’ятдесят років навіть поріднилася з аристократичним родом Кастель. Після цього нащадки столяра стали називатися графами Фабер-Кастель, і саме таку назву отримало їхнє сімейне виробництво. Компанія Faber-Castell і досі є одним із провідних виробників канцтоварів та товарів для художників.

Читайте також: Знахідки дивують: які абсурдні, але важливі відкриття зробили археологи

Ще один відомий бренд олівців — Koh-i-Noor — виник наприкінці XVIII століття, коли віденський майстер Йозеф Гардмут придумав змішати графітовий пил із глиною. Він організував виробництво олівців, яке потім його сини перенесли на територію Чехії. У 1889 році компанія Koh-i-Noor Hardtmuth презентувала на Всесвітній виставці у Парижі олівці в оборонці з кедрового дерева, які і сьогодні є стандартом для виробництва олівців у всьому світі.

5. Джинси

Хоча джинси у їхньому більш-менш сучасному вигляді з’явилися лише у середині XIX століття, сама назва "jeans" як мінімум на 50 років старша. У 1800 році швейцарські брати-банкіри Жан-Габріель та Жак Ейнари почали шити на своїй мануфактурі в італійській Генуї військову форму із синьої тканини, пофарбованої індиго. Ця форма стала відома під французькою назвою "bleu de Gênes" — "блакитний генуезький".

В англомовних країнах слово "Gênes" читалося як "джинс", і саме так називали тканину, з якої молодий єврейський емігрант Леві Стросс (уроджений Леб Штраус) почав у 1853 році шити штани для каліфорнійських золотошукачів. Невдовзі запаси "блакитного генуезького" у Стросса скінчилися, і він закупив партію французької тканини з міста Нім (de Nimes). Звідси з’явилася друга назва джинсової тканини — денім.

Читайте також: Топ-5 модних табу, які стали нормою

У 1873 році Стросс та його компаньйон Джейкоб Девіс отримали патент на штани з металевими заклепками на кишенях. З того часу модельєри розробили безліч варіацій джинсового одягу, але класичні джинсові штани досі залишаються майже такими ж, якими їх шили Стросс і Девіс: з бавовняної тканини, у якої повздовжні нитки білі, а поперечні — пофарбовані індиго, та з металевими заклепками.

ДЖИНСИ
Дівчина у джинсах, США, 1952 рік

6. Англійська булавка

Проста, але зручна річ — англійська булавка — насправді спочатку була не англійською, а американською. Першим до ідеї зробити безпечну булавку з голкою та застібкою з одного шматка проволоки додумався американський механік Волтер Хант у 1849 році. Хант все своє життя був у боргах, і, запатентувавши свій винахід, відразу ж продав права на нього за 400 доларів, щоб віддати борг у 15 доларів своєму кресляреві.

Англійська булавка
Булавка Волтера Ханта, 1849 рік

Окрім безпечної булавки, Хант також винайшов першу у США швейну машину з голкою з вушком у вістрі, магазинну гвинтівку, кулькові колеса для меблів, паперові комірці та навіть взуття для ходіння по стінах та стелі для циркових артистів. Патенти на всі свої винаходи він відразу ж продавав — зокрема, його магазинна гвинтівка опинилася у власності відомої зброярської компанії Smith & Wesson, а швейна машинка дісталася Айзеку Зінгеру, засновнику компанії "Зінгер".

Читайте також: Як поєднувати речі, щоб виглядати дорого та стильно: 4 модних образи зі звичайного одягу

Що ж до булавки, то права на неї перейшли до американської компанії W. R. Grace and Company, яка заробила на винаході Ханта мільйони доларів. Щоправда, на європейському континенті винахід перехопили: того ж 1849 року англієць Чарлз Роулі запатентував таку ж булавку, як і в Ханта. Тому у багатьох європейських мовах вона має назву "англійська булавка", хоча в англомовних країнах зазвичай називається просто safety pin — "безпечна булавка".

7. Застібка-блискавка

Застібку на зразок сучасної змійки (вона ж блискавка, вона ж зіппер) людство намагалося винайти починаючи з 1851 року, однак більш-менш робочу модель вдалося зробити лише у 1913 році — усі попередні варіанти були або ненадійними у використанні, або надто складними у виготовленні.

Патент Гідеона Сундбека
Малюнок з патенту Гідеона Сундбека

Винахідником застібки-блискавки у її сучасному вигляді став американський інженер шведського походження Гідеон Сундбек. Спочатку вона використовувалася лише як застібка для взуття та для поясних сумок, популярних серед американських моряків.

Читайте також: Топ-5 наймодніших речей з СРСР, які актуальні і сьогодні

У світ великої моди блискавка увійшла наприкінці Першої світової війни, коли французький дім моди Hermès викупив патент на її виробництво для своїх сумок. Для чоловічого та дитячого одягу таку застібку вперше використала італійська модельєрка Ельза Скьяпареллі, починаючи з 1930 року, а згодом блискавка почала з’являтися і на одязі для жінок.

Актуальне по темі

Благодійний фонд 'Майбутнє для України'
FFU - Future For Ukraine

Благодійний фонд, створений українцями для українців

Допомогти зараз