"А вже біля кордону побачила на землі шишку і лист дуба": польська фотограф Анна Лімінович про завітні речі, які українські біженці взяли з собою

Старі фотографії, конспект з японської мови, прапор і шишка з українського лісу... Польська фотограф Анна Лімінович, чиї знімки публікують в National Geographic та New York Times, зафільмувала найцінніші речі, які українські біженці взяли з собою з дому, і розповіла Новини.LIVE, коли планує приїхати до України і яке місто відвідає насамперед.

— Анно, як з'явилася ідея зробити ваш проєкт?

— Разом із моїм знайомим кореспондентом з Канади ми планували зробити матеріал у Перемишлі. Приїхали туди 23 лютого. Думали, впораємося за кілька годин і повернемося. Але їхати назад до Варшави — годин шість, а вже був пізній вечір. Тож вирішили дочекатися ранку. А 24 лютого, як і усі у світі, дізналися, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Ми залишилися. Місяць дні і ночі проводили на вокзалі у Перемишлі, на контрольно-пропускному пункті у Медиці, у місцях, що були організовані волонтерами для біженців. Для нас важливо було закарбувати емоції людей. Мій колега запропонував дізнатися, яку найціннішу річ взяв кожен із собою з України, без чого не зміг би виїхати. Адже у багатьох було лише кілька хвилин, щоб покинути свою домівку.

— Яка річ вас найбільше вразила?

— Шишка. Тетяна з Чернігова взяла з собою з дому улюблену сукню, взуття на підборах… А вже біля кордону з Польщею побачила на землі шишку і лист дуба. Забрала їх як частинку України, яку завжди носитиме з собою.

— Які ще дорогі серцю предмети везли українці і скільки фотографій вдалося зробити для проєкту?

— 33 світлини. І кожна має свою історію. Наприклад, Наталя з Одеси, коли збирала речі, щоб евакуюватися, одразу побігла до шафи, де зберігалися сімейні фотографії. Забрала улюблені, без яких не уявляла далі життя: своє дитяче фото з батьками і фото сина з випускного у дитячому садку. Багато хто віз також пам’ятні прикраси, родинні символи, обереги. Одна жінка взяла із собою нитки та спиці для в’язання, щоб знімати стрес. Діти брали улюблені малюнки, підручники. 12-річна Аліса з Києва прихопила з дому мушлю, яку знайшла в Одесі. Дівчинка обожнює море і хотіла завжди мати згадку про нього.

— А яку б найціннішу річ взяли б ви із собою у такій ситуації?

— Дуже складне питання. Мабуть, це теж були б фотографії, якісь старі, архівні родинні фото бабусі, прабабусі.

Пам’ять завжди в фотографіях. Це те, що не можна відтворити, коли втратиш

— Коли ви почули про війну в Україні, що спало на думку?

— Я стежила за подіями в Україні з 2014 року, від Революції Гідності. Вранці 24 лютого промайнула думка, що це вже почалася Третя світова війна. Я бачила наляканих українців на кордоні. Їхній страх — це був і наш страх.

Ситуація ставала дедалі трагічнішою. Те, що відбувалося у Бучі та інших місцях, показало, що варварство з боку путіна та росії нічим не відрізняється від того, що було під час Другої світової війни. Для своєї книги я збирала історії людей, яким по 80-90 років, вони під час тієї війни були дітьми, свідками вбивств своїх сусідів, а часто й батьків. Те ж саме відбувається і зараз.

— Чи плануєте приїхати до України? Що б вам було цікаво сфотографувати?

— На жаль, я ще ніколи не була в Україні, але велика ймовірність, що скоро приїду з гуманітарною організацією. Зараз тривають переговори щодо цього, ми узгоджуємо деталі та маршрути. Я хотіла би поїхати до Бучу і всіх тих місць, де були жахливі масові вбивства, побачити і поговорити з людьми, як вони відновлюють будинки та, власне, свою психіку після усього, що сталося.