Шість великих українців, яких ми знаємо менше, ніж вони на те заслуговують

Коли звучить фраза "великі українці", ми зазвичай згадуємо широко відомі постаті на кшталт Тараса Шевченка, Івана Мазепи, Ярослава Мудрого або Григорія Сковороди. Однак, при всіх їхніх заслугах, пантеон наших видатних земляків не обмежується особистостями, чиї портрети увічнені на купюрах Нацбанку.

За всіх епох на нашій землі народжувалися талановиті і навіть геніальні люди, які вносили свій внесок у науку і культуру як України, так і всього світу. І те, що сьогодні про багатьох з них ми знаємо менше або згадуємо рідше, ніж вони того варті, – не їхня провина, а наша.

Редакція Новини.LIVE зібрала для вас підбірку біографій великих українців, яких шкільні підручники з історії зазвичай незаслужено обходять увагою. Однак ці люди дійсно заслуговують на те, щоб ми ними пишалися!

Лаврентій Зізаній

Видатний український лінгвіст, перекладач, який 426 років тому опублікував перший друкований український словник.

Лаврентій Кукіль-Зізаній народився близько 1550 року на Галичині. Власне, прізвище Зізаній є перекладом на грецьку його українського прізвища Кукіль. Ця мода була дуже поширена серед європейських гуманістів того часу – так, німецький геолог Георг Бауер (нім. Bauer – "землероб") переклав своє прізвище на латину і став Агриколою, а фламандський лінгвіст Бонавентура Де Смет (smet – "коваль") – Вулканіусом.

Протягом своєї кар’єри Лаврентій Зізаній встиг побувати викладачем церковнослов’янської та грецької мов у Львівській, Берестейській та Віленській братських школах. Протягом приблизно десяти років він працював у Києво-Печерській лаврі як запрошений спеціаліст – редагував книги, які видавалися у лаврській друкарні, та перекладав богословські труди з грецької на церковнослов’янську.

Читайте також: Вчив Коперника та був ректором у Болоньї: українець, якого замовчували російські історики

У 1596 році вийшов друком церковнослов’янсько-український словник Зізанія – "Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събранъны и из словенскаго языка на простый рускій діалектъ истолъкованы". Це був перший друкований український словник та перший словник в історії східнослов’янського мовознавства, побудований на сучасних наукових засадах (для порівняння: у росії друкований перекладний словник вперше з’явився лише через сто років – у 1704 році).

"Руським діалектом" Зізаній називає сучасну йому українську мову зразка XVI століття. До його словника увійшли слова із церковнослов’янської мови, яка використовувалася у православному богослужінні: "абіє" – "зараз", "агніца" - "молода овечка", "азъ" - "я", та ін.

Окрім свого словника, Зізаній також видав "Граматику словенську" - перший систематизований шкільний підручник церковнослов’янської мови, за яким вчилися на території не лише сучасної України, а й Білорусі та росії. Також він першим запровадив у слов’янській граматиці поняття орудного відмінку – яке тепер знайоме всім нам з початкової школи.

Левко Симиренко

Український селекціонер та дослідник, який подарував світу всім відомий сорт яблуні – Ренет Симиренка, або, у побуті, просто "симиренко".

Левко Симиренко народився у 1855 році у селі Млієво на Черкащині у родині українського цукрозаводчика Платона Симиренка. Батько майбутнього вченого був не лише багатим промисловцем (сьогодні його, мабуть, називали б олігархом), а й обдарованим садівником-аматором.

Син перейняв батькове "хобі": закінчивши Новоросійський університет (ніни – Одеський національний університет імені Мечнікова) він створив у своєму маєтку у Млієво колекційний сад. Це була одна з найбагатших в Європі садівничих колекцій: близько 900 сортів яблунь, майже стільки ж – груш, 350 – вишень та черешень, а також десятки різновидів слив, абрикос, горіха та інших плодових дерев.

Симиренко вивчав зібрані ним сорти, поліпшував їх та виводив нові – зокрема, яблуню Ренет Симиренка, яку він назвав на честь свого батька Платона. При своєму розсаднику він організував школу садівників, з якої вийшло нове покоління українських селекціонерів – зокрема, син Левка Симиренка Володимир.

Читайте також: Що приготувати з яблук: три простих рецепти

Як видатний спеціаліст в області помології (галузі ботаніки, яка вивчає сорти плодових рослин), Левко Симиренко був широко відомий у світі. Зокрема, він був членом-кореспондентом Бельгійського товариства садівників та почесним членом Французького національного помологічного товариства.

Левко Платонович Симиренко загинув у 1920 році за нез’ясованих обставин – ймовірно, був розстріляний чекістами.

Агатангел Кримський

Український історик, лінгвіст, сходознавець, один із засновників Академії наук України, перекладач на українську мову "Тисячі й одної ночі" та творів Омара Хайяма, а також творів Тараса Шевченка на турецьку мову. Поліглот, який знав понад 60 мов.

Нащадок кримських татар по батьківській лінії та шляхетського польсько-литовського роду по материнській, Агатангел Кримський народився у 1871 році у Володимирі-Волинському, а виріс у Звенигородці на Черкащині. Як він сам казав пізніше, він не мав ані краплі української крові, "але цілком провкраїнився" із самого дитинства і вважав себе українцем до самої смерті.

Читайте також: "Україна повертається до Криму. росіяни масово залишають півострів", — Іслямов

У 18-річному віці Кримський вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві, а потім до Московського університету. Здобувши ступінь магістра арабістики та слов’янської філології, він досить швидко став одним із найзначніших сходознавців у Європі. Загалом Агатангел Кримський знав понад 60 мов – від арабської, перської та турецької до польської, італійської, давньо- та новогрецької.

У 1918 році він повернувся в Україну, яка тільки-но здобула свою незалежність, де став батьком-засновником українського сходознавства та одним із організаторів Української академії наук.

За своє життя Агатангел Кримський переклав на українську декілька десятків пам’ятників світової літератури – включаючи арабську збірку "Тисяча і одна ніч", іранський епос "Шах-наме", рубаї Омара Хайяма, твори Фірдоусі, Сааді, Гейне, Ґете, Байрона та багатьох інших письменників та поетів Сходу і Заходу.

Читайте також: Геніальний художник, архітектор і творець малого герба України: чому ім'я харків'янина 50 років намагалися забути

З 30-х років радянська влада починає переслідувати Кримського: його було відсторонено від викладацьких та наукових посад, його твори забороняли публікувати. У липні 1941 року він був заарештований НКВС за "антирадянську націоналістичну діяльність".

25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у тюремній лікарні – офіційно "від виснаження", але, скоріш, за все, причиною його смерті стали фізичні тортури. Офіційна реабілітація великого українського сходознавця відбулася лише у 1960 році.

Максим Березовський

Український композитор епохи класицизму, автор першої української симфонії, яку помилково називають "першою російською".

Максим Березовський народився у 1745 році у Глухові у козацькій родині. У підлітковому віці закінчив співочу школу, а потім талановитого юнака забрали до Санкт-Петербургу, де він спочатку він співав у придворній капелі, потім в Італійській оперній трупі при імператорському дворі.

Однак Березовський не хотів бути співаком, бо відчував у собі талант композитора. У 24-річному віці він вирушив до Італії – навчатися у Болонській академії у одного з найвідоміших музичних педагогів того часу, францисканського ченця Джованні Батіста Мартіні.

Падре Мартіні був вчителем багатьох відомих композиторів – зокрема, Вольфганга Моцарта, Йозефа Мислівечека та оперного композитора Йоганна Крістіана Баха, молодшого сина Йоганна Себастьяна. У Мартіні Березовський провчився кілька років, вивчаючи композицію та теорію музики. Після складання випускного іспиту він отримав звання академіка-композитора та став членом Болонського філармонічного товариства – найавторитетнішої музичної організації тогочасної Європи.

У 1773 році в Ліворно з успіхом пройшла прем’єра опери Березовського "Демофонт", а трохи раніше молодий український композитор написав свою Симфонію 1 до мажор, партитура якої довгий час вважалася втраченою.

Однак кар’єра симфонічного та оперного композитора у Березовського не склалася: в 1774 році він повернувся до Санкт-Петербурга, оскільки при дворі йому обіцяли посаду директора музичної академії, яку планувалося створити у Кременчуці. Але цей проект так і не було втілено у життя, і Березовському запропонували місце капельмейстера при Придворній співацькій капелі. Таким чином, композитору довелося зосередитися переважно на духовній музиці. Він створив понад десяток духовних концертів, які досі вважаються вершиною цього жанру у православній музиці.

Читайте також: Мисткиня, політик та легендарний композитор: видатні львів'яни ХХ століття. Фото

Помер Максим Березовський у віці 31 років при нез’ясованих обставинах: ходили чутки, що молодий композитор у депресії наклав на себе руки.

На щастя, його твори його пережили. Партитуру до-мажорної симфонії Березовського знайшов у 2000 році в архівах Ватикану американський диригент Стівен Фокс. Російські мистецтвознавці одразу ж оголосили цей твір "першою російською симфонією" – не пояснюючи, однак, скільки власне "російського" було в етнічному українці Березовському, який більшу частину свого життя вчився та працював або в придворній капелі, яка традиційно майже повністю набиралася з уродженців України, або в Італії під проводом італійських педагогів.

Два роки тому відомий український диригент Кирило Карабиць знайшов у Національному архіві Парижу партитури ще двох симфоній Максима Березовського, які раніше були відомі лише частково. Наприкінці грудня 2020 року всі три симфонії українського композитора були вперше виконані разом: прем’єра відбулася в Андріївській церкві у Києві.

Богдан та Варвара Ханенки

Українські меценати, видатні колекціонери, які безкоштовно передали своїй країні одну з найвизначніших у світі колекцій шедеврів світового мистецтва.

Богдан Ханенко був нащадком старовинного козацького роду Ханенків, який у XIX столітті перетворився на супербагату родину цукрозаводчиків. Його дружина Варвара походила з не менш багатої сім’ї – її батьком був відомий цукропромисловець Микола Терещенко, а дідом – простий крамар з Полтавщини, який свого часу зумів завдяки своєму комерційному таланту стати з бідного торговця купцем першої гільдії.

У подружжя Ханенків було все. Якби вони жили у наші часи, а не на межі XIX та XX століть, їх, як і родину Симиренків, можна було б назвати олігархами. Богдан і Варвара купалися у грошах і могли б вільно вести життя тогочасної "золотої молоді", яке не сильно відрізнялося від життя сучасних дітей олігархів – хіба що без власних літаків та селфі на айфони.

Однак родини Ханенків та Терещенків були не просто скоробагатьками – це були надзвичайно освічені та культурні люди. Микола Терещенко, який у юнацтві возив волами сіль із Криму, був відомим любителем мистецтва та меценатом і дав своїй дочці Варварі надзвичайно добру домашню освіту. Так само і батько Богдана, Іван Ханенко, виростив сина, який став не просто кваліфікованим юристом (стандартна тогочасна освіта для дітей з "хороших" сімей), а й талановитим археологом-аматором та не менш видатним меценатом.

Читайте також: Музей Ханенків у Києві відкриває літній дворик та запрошує на каву

За своє життя Богдан та Варвара Ханенки зібрали колекцію з понад декількох тисяч творів мистецтва, включаючи полотна Рембрандта, Рубенса, родини Брейгелів, Ван Дейка, Караваджо, давньоукраїнські ікони, зразки китайського фарфору, азійської та європейської середньовічної зброї та пам’ятки українського народного мистецтва. Крім того, Богдан Ханенко за свій кошт проводив на Київщині археологічні розкопки, а Варвара організувала у своєму маєтку в селі Оленівка (теперішній Фастівський район Київської області) ремісничу школу для сільських дітей.

Своїх дітей у Богдана і Варвари не було, але подружнє життя у них було щасливим – їхнім дітищем була їхня колекція. Богдан Ханенко помер у 1917 році. 64-річна Варвара залишилася єдиною спадкоємицею усього сімейного зібрання. Вона могла б виїхати в еміграцію, рятуючись від революції, але не забажала залишити батьківщину. Згідно з волею покійного чоловіка, Варвара безоплатно передала Українській академії наук всю колекцію Ханенків вартістю у декілька мільйонів карбованців, а також будинок, у якому та розташовувалася.

Тепер у цьому будинку на вулиці Терещенківській у Києві розташований Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Незважаючи на війну, він, як і майже всі київські музеї, продовжує працювати. Тому кожний киянин або гість столиці може прийти і на власні очі побачити унікальне зібрання шедеврів західного та східного мистецтва, яке ми маємо завдяки двом великим українцям – подружжю Ханенків.