“У тварини має бути залізобетонна психіка”: як собаки-терапевти допомагають розкритися дітям з Маріуполя і пораненим бійцям
...Півторарічний Хіро виляє товстим, як бублик, хвостом і улесливо дивиться на глядачів. "Дуже любить цілуватися", — попереджає кінолог. І справді: отримавши від кінолога "добро", Хіро кидається вилизувати одного з присутніх дітей, не перестаючи щосили метляти хвостом. Дитина у захваті сміється.
У Хіро зовнішність великої плюшевої іграшки і стресостійкість Термінатора — якості більш ніж необхідні, якщо врахувати, що протягом години його гладитимуть, обійматимуть, тиснутимуть йому лапу, бігатимуть з собакою наввипередки — і все в режимі нон-стоп. Це його робота: Хіро бере участь у програмі каністерапії, допомагаючи дорослим та дітям знімати стрес і відновлювати психічне здоров'я.
"Для каністерапії підходить далеко не кожен собака. У тварини має бути залізобетонна психіка та абсолютна людиноорієнтованість — тобто спілкування з людиною має бути у пріоритеті. І, звичайно, соціалізованість — і між собою, і з людьми", — пояснює Ірина Федосенко, директорка Центрального клубу собаківництва Товариства сприяння обороні України.
Майже щодня Ірина та її колеги приводять своїх вихованців на безкоштовні зустрічі, які влаштовуються у київських громадських центрах та госпіталях. Разом із шиба-іну Хіро працюють ще два собаки — ньюфаундленд Еля та вельш-коргі Фоксі. Порівняно з ними Хіро — новачок: він бере участь у програмі лише четвертий місяць, тоді як професійний досвід Елі та Фоксі — півтора року.
Що таке каністерапія
Те, що спілкування з тваринами має на людину величезний психотерапевтичний вплив, було помічено не вчора. Собаки багато в чому схожі на людей — вони добре вміють розрізняти людські емоції, охоче відгукуються на них і зазвичай із задоволенням взаємодіють з людьми. Спілкування з собакою заспокоює, допомагає зняти психологічне напруження, а в окремих випадках — дозволяє людям розвинути або повернути втрачені соціальні навички.
"Ми займалися каністерапією ще до 24 лютого, але це були переважно заняття з військовими у госпіталях. Тепер ми включили до нашої аудиторії ще й діток, тому що вони зараз відчувають величезний психологічний тиск — починаючи від зовнішньої обстановки і закінчуючи тим, що дуже багато батьків пішли на фронт. Здебільшого ми працюємо з дітьми ВПО, дітьми, у яких батьки воюють на фронті або загинули, а також з дітьми з особливими потребами: ДЦП, аутизм та інші захворювання", — розповідає Ірина Федосенко.
З Іриною та її командою ми зустрілися в освітньому хабі Vcentri на Оболоні. Сюди каністерапевти приходять щовівторка: вхід на захід вільний, і з собаками можуть поспілкуватися всі охочі.
"Ми тут буваємо щовівторка, з п'ятої до шостої. А щопонеділка їздимо в такий же хаб у Голосіївському районі, теж з п'ятої до шостої, — перераховує Ірина. — Раз на тиждень займаємося у госпіталі з пораненими. Ще нас часто запрошують на дитячі свята".
У сезон зимових свят роботи у волонтерів-каністерапевтів справді багато: 19 грудня вони виступали разом зі святим Миколаєм у його резиденції у київському головпоштамті. Наступний великий захід (знову ж таки за участю справжнього святого Миколая) заплановано на 25 грудня — у бомбосховищі ТРЦ "Гулівер", де діти зможуть поспілкуватися із собаками і безкоштовно подивитися святкове родинне кіно.
Пацієнти: великі та маленькі
За словами кінологів, каністерапія з дітьми відрізняється від занять із дорослими.
"Діти більше люблять рух — їм потрібні трюки, команди, побігати з собачкою. А наші хлопці в госпіталі воліють статичного спілкування — погладити, погодувати, пообніматися. Зрозуміло, що в госпіталі у пацієнтів є багато фізичних проблем, але вони ще й відчувають величезний психологічний стрес. З людьми вони зазвичай не дуже налаштовані спілкуватися, натомість коли з'являється тварина, одразу починають розповідати багато усіляких історій: у когось був собака у мирні часи, хтось підгодовував на фронті кинутих тварин тощо", — каже Ірина Федосенко.
Втім, замкнутість — проблема не лише учасників бойових дій.
"Влітку ми працювали з дітьми з Маріуполя, і багато хто з них просто не хотіли виходити на контакт з навколишнім світом. Не тому, що не могли — як не можуть, наприклад, аутисти, а тому, що цілеспрямовано закрилися від зовнішнього світу. Їм так простіше переживати усередині себе те, що з ними трапилося. Таких дітей дуже складно витягувати на контакт: спілкування з людьми для них — дуже великий стрес. А ось із собаками набагато простіше. Дитина починає грати з собакою — дивишся, через якийсь час, на якомусь черговому занятті, вона вже тобі починає щось розповідати, спілкуватися. З військовими те ж саме: приїжджаєш вперше до госпіталю — ну, собачка собі й собачка Потім дивишся — вже починаються обійми, якісь розмови собачці на вушко. Люди потроху відігріваються душею", — пояснює Ірина.
Лікарі: чотирилапі та двоногі
Для того щоб відігріти чужі заледенілі душі, і собакам, і людям доводиться чимало працювати.
"Насправді собаки зазнають дуже великого навантаження: багато людей, всі постійно гладять, обіймають, потрібно робити якісь трюки, виконувати якісь команди. Тому понад годину ми намагаємося такі зустрічі не проводити. Якщо захід масштабний, обов'язково влаштовуємо собакам перерву — відводимо їх убік, даємо можливість трошки відпочити, розслабитися, перезарядитися. Адже на зустрічах у нас йде формат прямого спілкування: кожна дитина робить із собакою, що їй хочеться — у межах розумного, звичайно. Хоче — гладить, хоче — годує, хоче — гуляє, хоче — команди дає", — розповідає Ірина.
Підопічні Ірини й справді охоче виконують команди глядачів. "Скажи: "Лежати!" — радить одна з волонтерок хлопчику років десяти, який з ентузіазмом гладить пухнастого Хіро. Дитина повторює команду — Хіро дисципліновано опускається на підлогу, хитро косячись на щільно стиснутий кулачок хлопчика. У кулачці затиснутий шматочок корму, і Хіро це добре відомо. Ще кілька виконаних команд — і чесно зароблена нагорода від нього не втече.
"Діти годують собак тільки тим кормом, який даємо їм ми, і кінолог уважно стежить, щоб собака не переїдала, — пояснює Ірина. — Взагалі кінолог завжди поруч, щоби втрутитися у разі чого. Буває таке, що маленька дитина може надто сильно стиснути собаку — не зозла, а просто тому, що у неї ще моторика не розвинена. Тварини навчені терпіти практично все, але зрозуміло, що примушувати їх терпіти біль ніхто не буде".
За годину, як і було обіцяно, зустріч закінчується. Батьки одягають захеканих, втомлених дітей: це вам не жарт — майже цілу годину стрибати і бігати наввипередки зі спритними коргі та шиба-іну. Собаки теж втомилися, але ентузіазм явно ще є. "Зараз підемо з ними гуляти, й одразу друге дихання відкриється", — каже волонтерка Дарина, перевіряючи повідець на Фоксі. Собака з нетерпінням дивиться на вхідні двері, всім своїм виглядом даючи зрозуміти: звісно, відкриється! Адже одна справа — робота, і зовсім інша — чесно заслужений відпочинок, нехай навіть, як-то ведеться у всіх коргі, вельми активний.
Нарешті двері відчиняються, і собаки радісно вилітають у вечірню грудневу хуртовину. Завтра на них чекає повторення сьогоднішнього дня: у Києві є багато людей, яким потрібна їхня допомога. Але на сьогодні для собак робочий день закінчено, і темне засніжене подвір'я наповнюється веселим гавканням.
Фото: Ольга Кононенко / Новини.LIVE
Читайте Новини.live!